Оксана Забужко: Розпочинаю флешмоб і закликаю підтримати

ГАВАРІЛА БАБА ДЄДУ… Прийшовши з магазину, не втримаюсь, напишу тут — to whom it may concern: на захист одного «репресованого слова».

Взагалі, як людина, що професійно працює з українською мовою, я давно звикла жити в режимі перманентного стресу)), але одне слово, уже влізле в ужиток, мене таки дістало нині до живих печінок: МОЛОЧКА! (з наголосом на другому складі) МолОчка, блін!

— «Де у вас молОчка?» —«А он там, дальше». Аааааааа!!!!

Люди. Благаю. Схаменіться))).

«МолОчка», вона ж «молочай», вона ж «собаче молоко» (sic!), вона ж Euphorbia cyparissias – на лузі, й вона НЕЇСТІВНА!!! Вона отруйна!!!!!!!!

А так звані «молочні продукти» по-українському здавна звались просто й коротко — НАБІЛ. (Теж із наголосом на другому складі). Сир і сметана, кефір і ряжанка, вершки й масло, вурда й колотуша, і що там іще робиться з молока, — все це, разом із молоком, був «набіл».

Я це слово ще чула на базарах на живо («Треба набілу купить», «А набіл привезли вже?»). І в словниках воно є, навіть без позначки «заст.» (класики вживали!). Але штука в тім, що «в суровиє годи» білодідівського «зближення мов», коли цукерки офіційно писались «конфетами», а ковдри «одіялами», його були злегка репресували — замінили на «мо-лоч-ні про-дук-ти», бо не було йому російського відповідника. І так у розмовній мові утворилась «дірка», в яку тепер і полилась ота «молочка» (знайшовся рос. відповідник!). Спасібо товаріщу Бєлодєду, дай йому Бог на тім світі сковороди немащеної й чорта-трудоголіка.

По-російськи-то, припускаю, ця «молочка» вухо не ріже. Але я, чорт забирай, забобонна)). Я не хочу їсти «собаче молоко» — бо в Україні вона означає саме це, і нема на те ради. А за якістю в нас у супермаркетах і так швидше «молочка», ніж «набіл» (((. А в силу слова я вірю непохитно: правильна якість починається з правильних найменувань.

Тому зобов’язуюсь почати «тролити» всіх працівників у всіх супермаркетах запитанням «Де тут у вас набіл?» — і закликаю тих, хто також вірить у силу слова)), підтримати флешмоб.

P.S. На солодке (раптом хто з молоді не знає) — віршик з київського міського фольклору 1960-х (з літ «білодідизації»), авторство якого urban legend приписує Миколі Лукашу:

Гаваріла баба дєду: — Ти купі-ка, дєд, «Побєду», Я поєду к Бєлодєду, Утвержу двомовну мову І домой вернуся знову. — Тихо, бабо, не п…ди: К Бєлодєду нєт єзди!